Виходжу оце я якось у ЖЖ… Іду собі, «няня, няня, няня…» наспівую…
Аж глядь: laskavy і gamajun дискутують, аж цурки летять, про національну свідомість. «Йолки, - думаю, - а з мене ж оце яка banderivka, що з 6 млн 648 тис 305 українськими глядачами кляті москальські серіали дивлюся?..».
Соромно стало… А тут, як на те, телефонує мені подруга – щойно захистила кандидатську з укрліт: «Таня, - просить, - поговори со мной, пожалуйста, по-русски, у меня после защиты украинский язык вызывает неприятные ассоциации…». Ну, буває, думаю спочатку, хто з нас російською не розмовляв, а суржик – то взагалі основний метод сучасної художньої творчості. Тільки подумала – та й сама себе спинила: як же я, українка, та говоритиму до українки іноземною мовою?! Це ж кості перевернуться в гробницях гірких і гордих прадідів моїх!
Думала далі пройтися, коли ж бачу: iozhikov по Андріївському узвозі дівчат полохає, та не отих що, знаєте, такі собі… непевні, а всіх, хто на шпильках, та з макіяжем, та в високих чоботях… Ну як, в принципі, - скільки там? – відсотків українок. os_bo, думаю, до чого вже дійшло… треба, мабуть, тікати. «Чому я, - думаю, - не Бетмен, чому не літаю?..». Та й хаміль-хаміль собі із ЖЖ…